Догори
Дати відгук

Забруднення повітря в Україні: кому можна вірити?

Як працює державна система моніторингу повітря

11 хв на прочитання15 Травня 2020, 09:50
На Авдіївському коксохімі. Фото Костянтина Чернічкіна, ОБСЄ На Авдіївському коксохімі. Фото Костянтина Чернічкіна, ОБСЄ
Поділитись:

Коли міжнародні системи спостереження за якістю повітря ставили Київ та інші міста України на перші місця у рейтингу найзабрудненіших на планеті, керівники Мінекоенерго, Кабміну, Укргідрометцентру та інших державних установ категорично це заперечували, хоча й погоджувались, що допустимі норми «дещо перевищені». Чи можна вірити державній системі моніторингу якості атмосферного повітря чи усе ж краще брати дані з міжнародних баз даних?

Скільки датчиків у вашому місті?

Український Гідрометцентр повідомив GreenPost у відповідь на інформаційний запит, що гідрометеорологічні організації ДСНС України проводять моніторинг стану забруднення атмосферного повітря на території України у 39 містах на 129 стаціонарних постах спостережень. У Харкові, приміром, працює 10 постів.

«Пости обладнані комплектними лабораторіями «Пост-1», «Пост-2», «Повітря-1». Відбір проб на стаціонарних постах проводиться 2-4 рази на добу о 01, 07,13, 19 годині щоденно, крім неділі та святкових днів. Відбір проб проводиться в автоматичному режимі у визначений час, потім проби доставляються спостерігачами у лабораторію спостережень за забрудненням атмосферного повітря (ЛСЗА) для їх хімічного аналізу», - повідомив GreenPost директор Укргідрометцентру Микола Кульбіда.

горять плавні під Херсоном. Фото Олександра Петренка

У вашому місті державних датчиків може і не бути. Адже в Україні налічується 460 міст, де станом на 1 січня 2014 року мешкало 60,5 % загальної чисельності населення країни.  Тобто датчики є лише у кожному 11 місті України. Хтось скаже, що у невеликих містечках немає великої промисловості, тож і датчики там не потрібні. Але ті, хто живе поблизу, наприклад, спиртзаводів, з цим не погодяться. Як і ті, хто живе неподалік місць випалювання деревного вугілля або інших флагманів місцевого малого бізнесу. А останні пожежі у Чорнобильські зоні, на Житомирщині та інших регіонах показали, що сажа та сморід горілого лісу можуть завдати клопотів людям, як живуть ой як далеко від традиційних джерел забруднення.

Тому висновок перший: державних постів спостереження в Україні недостатньо.

А що з якістю обладнання? Про лабораторію, наприклад, «Пост-1» можна прочитати ще у радянському журналі «Жилищное строительство» за 1979 рік. На той час це були непогані комплекси приладів. Але за сорок років приладобудування пішло далеко уперед.

Тож висновок другий: обладнання державних постів моніторингу морально і фізично застаріло. Ці пости, зокрема, не вміють у режимі реального часу передавати дані в центр обробки інформації, тому про якесь катастрофічне забруднення вчені дізнаються із запізненням.

«Автоматичних постів спостережень за забрудненням атмосферного повітря, які працюють у режимі онлайн на мережі моніторингу гідрометеорологічних організацій немає. На стаціонарних постах у містах України відбираються проби на вміст завислих речовин (пил), діоксиду сірки, оксиду вуглецю, діоксиду азоту, оксиду азоту, фенолу, сірководню, фтористому водню, хлористому водню, формальдегіду, аміаку, важких металів (кадмій, нікель, залізо, свинець, манган, цинк, хром, мідь) та інших речовин», - інформує Микола Кульбіда.

Але при цьому не уточнює, що далеко не усі пости працюють з повним переліком речовин.

Про отруєння повітря дізнаєтесь… через місяць!

Міжнародні системи спостережень за якістю повітря, що базуються на розшифровці космічних знімків та даних зареєстрованих на них наземних станцій (станцій Гідромету в цьому списку немає), видають інформацію у режимі реального часу.

А дані, отримані нашими державними постами, потрапляють на стіл (у кращому разі – на робочій комп’ютер) державних чиновників із відчутним запізненням.

«Інформація про стан забруднення атмосферного повітря в містах України ЩОМІСЯЧНО надається у місцеві органи виконавчої влади та місцевого самоврядування, на запит ЗМІ», - інформує керівник Укргідрометцентру.

У профільного міністерства ситуація краща.

«З лютого 2020 р. щотижня (у кожен вівторок) в Мінекоенерго електронною поштою надається інформація про рівні забруднення атмосферного повітря за середньодобовими концентраціями забруднювальних домішок по усіх містах за кожен день», - зазначає у відповіді на наш запит Укргідрометцентр.

Хоча насправді там інформація не по усім, а по 33 містам, але це шалений прогрес порівняно з минулою осінью, коли Україну накривали смог за смогом, а отримати хоч якусь інформацію було просто ніде.

Київські привілеї

Столиця, начебто, у найкращому становищі. Інформація про стан забруднення атмосферного повітря в м. Києві щоденно (крім вихідних) розміщується на сайті ДСНС України.

Але є ще одне джерело інформації.

«На сайті Центральної геофізичної обсерваторії ім. Бориса Срезневського (ЦГО) розміщується щоденна інформація про вміст забруднювальних домішок на 4-х постах міста; кожного вівторка розміщується інформація про середньодобові концентрації забруднювальних домішок на усіх 16-ти стаціонарних постах міста. Крім того розміщується узагальнена щомісячна інформація з аналізом рівнів забруднення атмосферного повітря на 16-ти ПСЗ в м. Києві з графіками та картою-схемою», - розповідає пан Кульбіда.

Про недоліки цієї системи інформації, зокрема, про те, що працюють не усі 16 постів, і що лише половина з них мають повний набір приладів, він не говорить.

Але чесно визнає, що «на сьогоднішній день ПСЗ на мережі моніторингу гідрометеорологічних організацій потребують модернізації" .

Коли відчуємо покращання?

«Потребують модернізації» - це вже про усю мережу в цілому.

«На теперішній час не проводяться спостереження за вмістом озону, бензолу, твердих часток РМ2,5 та PM10 (Директива 2008/50/ЄС) та миш'яку (арсену), ртуті, бенз/а/пірену (поліциклічних ароматичних вуглеводнів) (Директива 2004/107/ЄС) через відсутність сучасної приладової бази. Автоматичні пункти спостережень повинні бути оснащені газоаналізаторами для визначення твердих часток РМ2,5 та PM10, діоксиду сірки, оксидів азоту, оксиду вуглецю, приземного озону, летких органічних сполук та метеодатчиками для вимірювання швидкості вітру, атмосферного тиску, температури та вологості повітря», - повідомив GreenPost Микола Кульбіда.

Вартість такого пункту за даними пана Кульбіди складає близько 150 тисяч EURO за одиницю, а в мережі моніторингу, нагадаємо, 129 стаціонарних пунктів спостережень. Гроші немаленькі, але крок як то кажуть за кроком, треба рухатися. Такий рух передбачений

фото Романа Максимука

«Постанова КМ України від 14.08.2019 р. № 827 передбачає проведення спостережень за станом атмосферного повітря на автоматизованих постах. Суб'єктами моніторингу , крім ДСНС, визначені і виконавчі органи міських рад, які можуть встановлювати пункти спостережень та вести спостереження за рівнями забруднювальних речовин в атмосферному повітрі в межах території відповідної агломерації, та повинні забезпечити утворення комісій з питань здійснення державного моніторингу в галузі охорони атмосферного повітря та управління якістю атмосферного повітря», - інформує директор Укргідрометцентру.

Але у цьому році ніякого покращення не буде

«В планах [Мінекоенерго] за програмою 1270 (бюджетна програма «Здійснення природоохоронних заходів» - ред.) було виділено 150 млн гривень на розбудову національної мережі моніторингу стану атмосферного повітря. Планувалося на умовах співфінансування з місцевими бюджетами встановити сучасні референтні пости моніторингу повітря по головних складових забруднення, далі узагальнювати та поширювати їх в режимі онлайн. Така інформація мала стати складовою великої системи моніторингу стану довкілля що розробляється. Але...вірус злизав гроші, як корова язиком», - повідомив у коментарях до свого посту у Facebook заступник міністра енергетики та захисту довкілля Роман Абрамовський, відповідаючи на питання журналіста GreenPost про перспективи розгортання мережі сучасних станцій.

Критично оцінюють держсистему моніторингу повітря й експерти.

«У ХХІ столітті, коли весь світ рухається у напрямку відкриття великих обсягів екологічних даних, складно беззаперечно довіряти інформації із т.з. «закритих» е-систем, які не передбачають можливостей для видачі первинних даних, з метою їх подальшої обробки цифровими інструментами експертного середовища та неурядових організацій.

Мені не зрозуміло, в чому проблема створити API для державної системи моніторингу повітря, як це, наприклад, реалізовано Держводагентством України щодо якості водних ресурсів. Та й переважна більшість систем громадського моніторингу якості повітря працюють так само», - сказав GreenPost голова Наглядової ради цифрової агенції «Е-Екологія» Сергій Воробйов

Довідка: API (прикладний програмний інтерфейс) - набір підпрограм, протоколів та засобів взаємодії програмного забезпечення для обміну даними. Коротко - це те, що дає дані які можна брати і опрацьовувати в автоматичному режимі

«Тож, поки ми не матимемо доступу до первинних даних щодо якості повітря та можливостей їх автоматизованої обробки в режимі реального часу, якість такої інформації завжди буде викликати певні сумніви як у суспільстві так і у фахових екологів», - додає Сергій Воробйов.

Також ми попросили оцінити державну систему моніторингу повітря голову ГО Save Dnipro  Ірину Черниш.

«Одна з проблем – відсутність єдиного органу, який би агрегував, обробляв дані від різних суб’єктів та інформував населення, популярно доносив результати досліджень до громадян. Незважаючи на те, що діє постанова 827, у якій Міненерго визначено як координуючий орган, це міністерство таким органом не стало. На його сайті публікуються дані по деяким постам спостережень, але ці дані не завжди зрозумілі для більшості громадян. Також не зрозуміло, що мають робити люди для захисту свого здоров’я, коли дані зашкалюють. Та й як можна щось робити, якщо дані надходять із затримкою на тиждень. А подекуди й місяці на це йдуть. Система моніторингу має працювати для людей, але наразі користі для людей з неї ніякої. Для аналізу та прийняття управлінських рішень ця інформація може бути корисною, але для попередження негативного впливу на здоров’я людей – навряд",- вважає Ірина Черниш.

Якість цих даних теж викликає питання.

"Система не модернізувалася багато десятиліть. Вона не збирає необхідні дані по цілому ряду речовин, тож ми не можемо виконати рекомендації ВОЗ, наприклад, щодо захисту від дрібнодисперсних речовин, бо ці речовини держсистема наша не відстежує.  Частково ці проріхи закривають станції громадського моніторингу, але вони не можуть повністю замінити державний моніторинг. Але на жаль тільки станції громадського моніторингу на сьогодні виконують функції оперативного інформування населення про стан забруднення атмосфери", - розповіла експертка.

Маємо проблеми й щодо термінів реформування держсистеми моніторингу.

"Реформа відбувається дуже-дуже повільно. По-перше тому, що в Україні немає посади амбасадора із захисту довкілля. У нас є міністр енергетики, а міністра захисту довкілля реально немає. І поки не буде вирішена ця проблема, мені знається, що суттєвого прогресу у створенні такої системи і не буде. Тому що усі гроші, як відомо, які планувалося направити у 2020 році на розбудову системи держмоніторингу, хоча би її перші потреби, були використані на інші потреби", - зазначає голова Save Dnipro.

Також відсутній уніфікований підхід до створення програм моніторингу зон та агломерацій. 

"На місцях не розуміють важливості існування єдиної системи і часто кожен створює на місці щось своє, по своєму трактує постанову 827. Тут знов-таки має бути координація з боку міністерства. Але у профільному відділі там працює півтори людини. І вони просто фізично не можуть виконати усю необхідну роботу", - критично зауважує Ірина Черниш.

Тому на прогрес державної системи моніторингу сподіватися не доводиться.

"Єдиною системою, яка буде оперативно інформувати громадян найближчі роки залишиться тільки система громадського моніторингу. Зокрема, ЕкоБот, який агрегує дані як громадських станцій, так і станцій, розгорнутих місцевою владою, навчальними закладами, різних громадських проектів. І саме у ЕкоБота та інших подібних систем органам, які ведуть державний моніторинг, варто повчитися подавати інформацію для громадян. Тобто, йти від потреб людей, питати у них що і як вони хочуть бачити і знати», - підсумовує Ірина Черниш.

Як ми вже повідомляли, Мінекоенерго мало уваги приділяє проблемам довкілля, зосередившись переважно на вирішенні проблем енергетики.

Читайте GreenPost у Facebook. Підписуйтесь на нас у Telegram.

Більше з GreenPost