Війна посилила економічну залежність Росії від Китаю: ось чим це може закінчитися

Росія замінює розірвані зв'язки із Заходом розвитком китайського напряму. Це дозволило утримати економіку від краху, але заклало під неї бомбу сповільненої дії

Економічні зв'язки Росії із Китаєм розширювалися протягом усього правління Путіна. Це природний процес: з початку нульових роль Китаю у глобальній економіці швидко зростала, і було б дивно, якби Росія залишалася осторонь. Але її головним торговим і фінансовим партнером усе одно був Захід. Напад на Україну, а потім розв'язання газової війни практично зруйнували зв'язки зі старим партнером і різко зміцнили з Китаєм. Усе це міцно прив'язало Росію до могутнього сусіда.

«Путінська Росія забила жахливий гол у свої ворота», — міркував про результати війни директор ЦРУ Вільям Бернс. Він мав на увазі втрати на фронті, санкції, розширення НАТО та зростаючу залежність від Китаю. Про цю залежність та її можливі наслідки розповідають «Важливі історії».

Залежність перша. Торгова

Традиційно, говорячи про зростаючу залежність, вказують насамперед на зростання частки Китаю у зовнішній торгівлі Росії.

В імпорті вона почала серйозно зростати після 2008 року, коли Китай змінив Німеччину в ролі найбільшого постачальника товарів до Росії. У 2006 році частка Китаю в російському імпорті була 9,4 %, а перед війною майже чверть — 24,8 % у 2021 році.

В експорті частка Китаю за той же період зросла майже втричі, але з нижчою базою: з 5 до 14 %. Найбільшим покупцем російського експорту Китай став 2017 року. Це результат не лише нарощування закупівель, а й падіння поставок із Росії до Німеччини та Нідерландів (Роттердам — найбільший порт Європи) — прямого наслідку анексії Криму.

Аналізуючи економічні відносини між двома країнами, Банк Фінляндії ще у 2016 році зазначав, що вони «характеризуються радше односторонньою залежністю Росії від Китаю, ніж ширшою взаємозалежністю, за винятком деяких окремих продуктів, таких як нафта».

З початком війни детальна російська митна статистика перестала публікуватися, тому доводиться користуватися цифрами, які інколи повідомляють російські чиновники, статистикою інших країн та експертними оцінками. За оцінкою керівника Інституту країн із перехідною економікою при Банку Фінляндії Іїккі Корхонена, частка Китаю в російському імпорті до кінця 2022 року була «набагато вищою за одну третину, можливо, 40 %». Це близько до даних Trade Map (ця база підтримується Міжнародним центром торгівлі, ITC) — 39,3 %. Щоправда, дані ITC охоплюють приблизно 75 % імпорту. Частка Китаю в російському експорті нижча, але також дуже висока — 20,2 %, за даними Trade Map, що враховує вже 95 % експорту Росії. У першому півріччі 2023 року на Китай припало понад третину (34,7 %) загального товарообігу Росії.

Така висока залежність у зовнішній торгівлі зазвичай притаманна колоніям чи колишнім колоніям, і навіть системам «центр — периферія»: частку центру у зовнішньоторговельному обороті країн периферії можна порівняти з часткою Китаю у зовнішньоекономічному обороті Росії. За всю історію спостережень жоден партнер Росії (крім Китаю після 2008 року) не мав понад 16 % у російському імпорті. У російському експорті ніхто (крім Китаю, починаючи з 2018 року) не мав понад 15 %.

Країни намагаються не допускати такої концентрації. Свіжий приклад — нова «Стратегія по Китаю» Німеччини, націлена на зниження зовнішньоекономічної залежності від Китаю. У ній наголошується, що Китай робить усе, щоби стати економічно менш залежним від інших країн, але при цьому зробити глобальні виробничі ланцюжки залежними від нього. Росія зробила все навпаки: лише за рік Європа перестала залежати від російських нафти і газу, проте сама Росія тепер критично залежить від Китаю — і як покупця вуглеводнів, і як постачальника товарів — як власних, так і транзитних з інших країн. Наприклад, через Китай у Росію поставляється більшість напівпровідників і мікросхем (вони необхідні для військового виробництва і санкції з їхньої поставки найсуворіші).

У деяких галузях китайські компанії домінують. Наприклад, на них після відходу західних концернів припадає більше половини продажу нових автомобілів. І вони користуються цим.

«Китайці вже переписують ціни, бо сьогодні вони можуть безпосередньо впливати на ціноутворення. Насправді можна не підвищувати ціни і навіть робити їх нижчими, ніж зараз. Але навіщо, якщо домінують китайські бренди», — говорив директор «Автодім Передплата» Максим Шишко.

Ця залежність лише зростатиме. Вона вже могла би бути більшою — заважають логістичні обмеження. Транспортна інфраструктура Далекого Сходу працює на межі можливостей, часом навіть виникають затори. Наприкінці минулого року кораблі з китайськими товарами навіть поверталися назад — це було дешевше, ніж тижнями стояти на рейді. Але потім затори розсмокталися.

Залежність друга. Валютна

Вона частково є наслідком торговельної залежності, але є й інші причини. У липні російський імпорт із Китаю перевищив експорт до Китаю, а платежі за імпорт (увесь, не лише китайський) у юанях — експортний виторг у китайській валюті. У такій ситуації одержання юанів за поставлені товари видається розумним рішенням.

Юань став для Росії головною іноземною валютою. Іншого виходу в Росії немає: вона змушена уникати доларів, євро та інших «токсичних» валют у розрахунках, резервах і навіть заощадженнях.

Найбільше операцій на Московській біржі зараз полягає у парі «юань-рубль». Частка юаня у обороті російського біржового валютного ринку сягнула 44 %. Через санкції найбільші банки і навіть ЦБ позбавлені можливості проводити операції з доларами та євро, і їх курси поступово починають формуватися на основі їхніх курсів до юаня та юаня до рубля.

У російських резервах — тій їхній частині, яка не заблокована, звісно, — юань став абсолютно домінуючою валютою. На початок 2022 року (потім російський ЦБ перестав розкривати ці дані) у китайській валюті зберігалося 17,1 % міжнародних резервів, причому перед війною її частка швидко зростала (на 30 червня 2021 року у юанях було 13,1 % резервів). На долар, євро та фунт припадало 51 %, а з урахуванням інших, більшість із яких також «токсичні» (ієна, швейцарський франк, австралійський і канадський долари) — близько 60 %. Ще 21,5 % припадало на золото. Після того, як резерви в «токсичних» валютах були заморожені, майже всі доступні владі валютні резерви (без золота) зберігаються в юанях.

Гарна ілюстрація – Фонд національного добробуту (ФНБ, це така російська державна скарбничка), валютні активи якого включаються до резервів. Наприкінці минулого року Мінфін удвічі підвищив граничну частку юаня у структурі ФНБ — тепер у них можна розміщувати до 60 % його активів. Приблизно половина ліквідних активів фонду (тих, що не вкладені в акції Ощадбанку, інфраструктурні проекти тощо) зараз зберігаються в юанях (280 млрд, або приблизно 3,6 трлн рублів), решта — переважно в золоті (є ще 7,3 млрд євро та 5,5 млрд рублів).

Російський бізнес швидко переходить на юань, хоча операції з ним коштують йому дорожче, ніж у доларах та євро. Частка «нетоксичних» валют (значна їх частина — юані) у структурі валютних коштів компаній дуже швидко зростає та перевищила 40 %. Росія вийшла на третє місце у світі (після Гонконгу та Великої Британії) за платежами в офшорних юанях (китайська валюта не є вільно конвертованою, і для внутрішніх та зовнішніх розрахунків використовуються різні юані). До війни Росія не входила навіть у топ-15.

Населення переходить на юані не так швидко (побоювання щодо зростання частки юаневих депозитів у заощадженнях не справдилися). До кінця минулого року частка юанів у валютних вкладах росіян сягла 11 %, але з того часу майже не зросла. Самі валютні заощадження при цьому тануть. Юані становлять приблизно 1 % усіх заощаджень у банках.

Ще в 2018 році співробітники МВФ, аналізуючи конфігурацію глобальної валютної системи, віднесли Росію за низкою параметрів до блоку юаня, який, на їхню думку, займає 30 % (40 % — блок долара; 20 % — блок євро; 10 % — блоки інших резервних валют). Війна, звичайно, закріпила Росію в китайському валютному блоці, але свіжіших оцінок поки немає.

Залежність третя. Боргова

Юаневий блок важливий для Китаю у протистоянні зі США і формувався за активної підтримки держави. Одним із найважливіших інструментів політики тут стала фінансова підтримка. Насамперед, надання Народним банком Китаю (НБК, китайський Центробанк) та окремими китайськими корпораціями послуг кредитора останньої інстанції позичальникам із країн, що мають борги перед китайськими інвесторами. Простіше кажучи, вони дають гроші, коли решта відмовляється (зазвичай цю роль у кризу виконують центробанки щодо банків).

Підтримка Китаю запобігла чимало дефолтів країн, що розвиваються. Ось тільки, на відміну від допомоги Світового банку та МВФ, рятувальні кредити Китаю відрізняються тим, що вони непрозорі та дорогі (за ними доводиться платити відсотки за ставками вищими, ніж за іншими кредитами: понад 5 % проти 2 % за позиками МВФ). За оцінками співробітників Світового банку, у 2015–2018 роках така допомога надавалася і російським позичальникам. Причому вони вже відчували складності (можливо, технічні) щодо обслуговування цих позик. Так чи інакше, китайський центробанк давав гроші російському, а той банкам для кредитування позичальників.

Такі заходи серйозно розширюють зону юаня та формують залежність від нього. Росії інші іноземні інвестиції не світять (арабські інвестиції мають свої особливості, яким Росія не може відповідати; навіть банк країн BRICS заморозив кредитування російських проектів), тож їй буде непросто уникнути цієї пастки.

У випадку з Китаєм інвестиційна залежність фактично перетворюється на боргову. Він, звісно, не цурається прямого володіння активами, але робить покупки рідше, ніж розвинені країни, крім США. Росія не є винятком.

«Поки що Китаю нецікаво інвестувати в Росію, хіба що для просування своїх товарів», — говорив професор НДВ ВШЕ Олег В'югін.

Інша річ кредити. Росія давно один з головних боржників Китаю. Узагальнивши дані щодо більш ніж 13 тис. китайських проектів розвитку, пов'язаних з ініціативою «Пояси та шляхи», дослідники виявили, що у 2017 році російські компанії та банки були найбільшими одержувачами китайських іноземних позик — на 125 млрд доларів (це майже чверть від усієї заборгованості 25 найбільших реципієнтів китайських позик).

Кредити — основний інструмент формування залежностей від Китаю та його валюти. Роздаючи астрономічні суми, Китай страхується від банкрутства позичальників. Важлива особливість його позик розвитку — зазвичай забезпечені заставами чи погашаються товарами. Наприклад, залучений у 2009 році кредит «Роснафти» та «Транснафти» на 25 млрд доларів забезпечений постачанням нафти: по 15 млн т протягом 20 років. Але не лише він: заставами забезпечено 76,6 % позик, отриманих Росією від Китаю.

І, зрозуміло, китайські банки посіли місце західних: за рік після початку війни чотири найбільші банки Китаю надали російським банкам 7,5 млрд доларів.

Чим це небезпечно для РФ

Зараз інтереси Росії та Китаю багато в чому збігаються, і Китай отримує від Росії те, що йому потрібно, їхнє партнерство досить рівноправне, вважає сходознавець Михайло Коростиков. «Китай має певну можливість, але немає особливих причин перетворювати Росію на свого васала. І перспектив зміни у цій ситуації на обрії 5–10 років немає», — говорить він.

Але все може змінитися, та й не варто обмежувати перспективу 5–10 роками. Так улаштований ризик: усе може обійтися, а може й не обійтися — і якщо Китай із якихось причин обмежить співпрацю, що тоді?

Економічно Росія на порядок менша від Китаю: різниця у ВВП та населенні в 10 разів. Торгівля між ними — це понад третину товарообігу для Росії та менш як 4 % для Китаю. Для нього це буде неприємний епізод. Для Росії ж — шок, на кшталт того, що стався навесні 2022 року (у березні імпорт впав чи не вдвічі, а нафта продавалася з дисконтом 30–40 доларів за барель). Ось тільки тоді можна було «розвернутися на Схід» і перебудувати постачання на китайські товари та далекосхідні порти. Але звідти повертати вже нема куди.

Кредити — основний інструмент формування залежностей від Китаю та його валюти.

Те саме і з валютою. Юань — неповноцінна заміна долара та євро, казав президент Ощадбанку Герман Греф. Але якщо проблеми почнуться з юанем, заміни йому не знайдеться. А проблеми вже виникають.

Китайські банки, як і інші, всіма силами уникатимуть потрапляння під вторинні санкції. Якщо знадобиться, вони обмежать операції російських клієнтів із юанями. Такі ситуації вже трапляються. Китайська влада жорстко контролює операції в юанях, і це посилює залежність від Китаю тих, хто використовує юані не для розрахунків у торгівлі. Наприклад, НБК у будь-який момент може відмовити у дозволі використовувати юані так, як хотіли б їхні власники. Це не теорія: рік тому Росія хотіла випустити облігації в юанях, але не спромоглася — Китай не дозволив виводити гроші з країни. Росії тим часом уже не вистачає юанів.

Тобто йдеться про панування на російському ринку іноземної валюти, яка навіть не є повноцінними грошима. Це дуже схоже на пізній СРСР, коли наявність грошей не була достатньою умовою купівлі товарів — був потрібен ще талон на їхнє придбання. Сьогодні такі «талони» видає іноземний центробанк (саме тому залучення населення до операцій із юанями особливо небезпечне).

Китайське фінансування — теж палиця з двома кінцями. Справа не лише у великих відсотках: умови позик непрозорі, тож можна лише припускати, якими умовами вони обставляються. Можливо, це відбувається не відразу, а при реструктуризації (зміни умов кредиту, наприклад, продовження терміну). Таке часто трапляється з китайськими позиками розвитку: з 2008 року китайські кредитори провели понад 70 реструктуризацій проблемних боргів (більше половини — у 2019–2020 роках). Китайські позики призвели до політичної кризи на Шрі-Ланці: вона не змогла розплатитися, і другий за розміром порт країни на 99 років перейшов у користування Китаю, що дуже нервує Індію й інші країни регіону через побоювання використання порту у військових цілях.

Зараз про це рідко згадують, але у 1969 році Китай та СРСР вели бойові дії через прикордонну суперечку. Кордон між Росією та Китаєм (4200 км) був демаркований лише у 2008 році, а нещодавно Китай випустив карти, на яких частина російської території вказана як китайська.

Дослідження співробітників Світового банку змушують переглянути погляди на китайські позики розвитку та весь проект «Пояси та шляхи». Частка країн, що перебувають у тяжкому фінансовому становищі, у кредитному портфелі Китаю збільшилася з 5 % у 2010 році до 60 % у 2022 році. Це або повний провал Китаю як кредитора, або просто інструмент формування блоку залежних країн (скоріше, й те й інше: починалося насамперед як економічний проект, але потім у ньому побільшало політики).

Чим загрожує залежність від одного кредитора, та ще й такого, показують події в пандемію. Китай різко скоротив кредитування проектів «Пояси та шляхи», і з 2019 року країни, що розвиваються, стали перераховувати до Китаю більше грошей, ніж отримувати від нього (кредити ж треба обслуговувати — платити відсотки та погашати). До цього потік ішов у зворотному напрямку — 15–17 млрд доларів на рік у 2016–2018 роках. Це створило умови для боргової й економічної кризи в країнах, які позичали у Китаю: їхнє фінансове становище і так було важким. Швидше за все, кредити будуть реструктуризовані, але що Китай вимагатиме натомість?

Росія має борг низький, і влада піклується про бюджет, але чудес не буває: якщо продовжувати війну, через рік-два з бюджетом будуть проблеми і, цілком імовірно, доведеться позичати у Китаю. Більше нема в кого.

І ще один важливий момент, чому залежність від Китаю може виявитися небезпечною для РФ, а якісь ризики реалізуватися: у самого Китаю зараз справи йдуть не дуже добре. Поступово проявляються проблеми, що накопичувалися десятиліттями (це зараз багато обговорюють, наприклад, нобелівський лауреат Пол Кругман, Кеннет Рогофф, провідні економічні видання й аналітики). Зараз у Китаї назріває боргова криза — не державна, а корпоративна, два великі забудовники вже не платять за боргами. А в більш довгостроковій перспективі дасться взнаки те, що вичерпалося паливо китайського економічного дива — урбанізація. Позначиться і те, що ідеологія взяла гору над економікою й автократичний режим Сі Цзіньпіна приймає все більше поганих рішень, а головне — стануть очевидними демографічні проблеми, наслідки 35 років політики «Одна сім'я — одна дитина». Населення навіть за офіційним прогнозом ось-ось почне скорочуватися, а за незалежними, наприклад ООН, може в результаті зменшитися майже вдвічі.

При цьому Китай (а зовсім не Росія) веде протистояння із США та Заходом. Росія ж прив'язується до нього, як ні до кого раніше. Такої залежності не було ні від США, ні від Європи — хіба від усього Заходу, але він насправді дуже неоднорідний. Тому некоректно говорити, що росіяни просто змінили одну залежність від Заходу на іншу від Китаю.

Та й заміна ця явно нерівноцінна. Китайський ринок ніколи не компенсує Росії втрату європейського ринку газу, який і більший, і набагато прибутковіший, пояснював нафтогазовий експерт Сергій Вакуленко. Росія стає сировинним придатком Китаю, говорив В'югін.

«Їм потрібно, щоб Росія була стабільним постачальником ресурсів», — сказав він.

Можна сказати, що колись Росія була сировинним придатком Європи, але співпраця із Заходом приносила їй очевидний виграш: вона отримувала всі технології. Тиск же чинився головним чином у частині дотримання прав людини й екологічних норм. Чого чекати від Китаю, поки що невідомо.

Принагідно нагадаємо: Китай дає зрозуміти, що територіальне питання з РФ не закрите — Центр стратегічних комунікацій.