Сексолог Олександр Никифорук: «Літературу з дитячої психології найчастіше купують педофіли. А батьки не читають таких книжок»

Автор:
Оксана Гунько

“Кожна п’ята дитина в Україні потерпає від сексуального  насильства” – про це заявив нещодавно Уповноважений президента з прав дитини Микола Кулеба. Як показують дослідження, переважно йдеться про дорослих, які знайомі дитині. Саме тому так важко ці злочини розслідуються і викриваються. Головною причиною поширення такого ганебного явища психологи називають тривале замовчування суспільством будь-яких згадок на цю тему. Фахівець Секції сексології і терапії сексуальних розладів, сексолог та психолог Олександр Никифорук у коментарі Green Post розширив коло і назвав ще кілька причин сексуального насильства над дітьми.

Як ви вважаєте, звідки соціальні корені проблеми насильства?

Це не тільки табуйована тема  у процесі виховання дітей. Вона була закрита ще і для освіти їхніх батьків. У чоловіка і жінки спусковим механізмом насилля слугують знайомі ситуації з дитинства. Якщо в дитинстві виховання відбувалось через насилля – такий підхід батьки найвірогідніше відтворять у стосунках з дітьми.

Незважаючи на те, що майже у 99,9% випадків сексуальне насильство над дітьми здійснюють чоловіки, але жінки, які використовують крики та побиття у виховному процесі, теж можуть відчувати задоволення. І найчастіше суспільством це нівелюється.

Воєнні дії, які йдуть на Сході країни, також впливають на стан людей. Великий потік психологічної напруги супроводжує не тільки військових, які повертаються з бойових місць, а й переселенців та мирне населення. Все це  може викликати критичний стан в родині.  

У будь-якому разі, бити дитину і при цьому відчувати задоволення від такого виховного процесу – протиприродньо. 

Друга причина — це наркоманія. На жаль, Україна на сьогоднішній день є лідером серед європейських країн у вживанні наркотичних речовин. До них відноситься і алкоголь, оскільки він впливає на сприйняття світу.

Непоодинокі випадки, коли дитина потерпає від сексуального насилля в сім’ях, де жінки перебувають в постійному алкогольному сп'янінні. Цим і користуються їхні співмешканці, ґвалтуючи дитину.

Низький соціальний рівень людей — ще одна з причин. У нас чоловіки та жінки мігрують за кордон на заробітки. Діти залишаються без нагляду або з бабусями та дідусями.

Найгірше те, що діти не можуть і не знають, як себе захистити, та й батькам про це мало що відомо. Тому постійно говорю, що психосексуальне виховання спрямоване не на розбещення дитини, а для захисту дитини від насилля. Це стосується у першу чергу дошкільнят віком до 6 років. Вони ще не знають власного тіла, які функції воно виконує. Якраз цим незнанням найчастіше користуються педофіли.

Сексуальне виховання — що входить у це поняття? Це ж не тільки про тіло та його функції, а й про стосунки між чоловіком та жінкою?

У 3-річному і 5-річному віці дитина вже пізнає своє тіло.  Найчастіше у такому віці мастурбація буває інтуїтивною – те, що було весь час сховано в підгузку, стає доступним. Таким способом дитина скидає напруження і заспокоюється. Більшість батьків, коли помічають такі дії у своєї дитини, дуже лякаються. Вони починають тягати її по психологах та психіатрах із запитом “моя дитина мастурбує, зробіть, щось з цим”. Але це нормальний процес, коли дитина пізнає власне тіло. Мастурбація стає патологічним симптомом, коли перетворюється на неконтрольовані дії. І в таких випадках робота, в основному, ведеться з батьками. Яка атмосфера панує в домі, чи відчуває дитина себе захищеною, які знання про інтимність є у батьків? Тому що, саме від реакції батьків буде залежати подальший сексуальний розвиток.

Саме тому потрібне грамотне донесення інформації.

Я зараз готую статтю і є дані досліджень, що середній стартовий вік хлопчиків, які починають дивитися порно — це 8-9 років. Піковий період — 17 років. Тобто з 9 до 17 років, коли формується зона головного мозку, яка відповідає за стосунки та сексуальність, кохання. І хлопчику дуже складно пізніше налагодити взагалі стосунки за межами порно.

Більшість дорослих не знають, що хлопчик у 9 років може просто на планшеті чи телефоні забити слово “порно”. Вони думають, якщо він грається з машинками та динозавриками, то його це не цікавить. Цікавить. І якщо цю інформаційну порожнечу не заповнять батьки, то її закриє інтернет.

У ЗМІ прозвучала інформація, що 42% батьків не знають, як моніторити та фільтрувати на ґаджетах сервіси, які відвідують діти.

Більш «просунуті» батьки підключають програми батьківського контролю. Мої знайомі в захваті від того, що їхня дитина трохи не з 2-річного віку вміє фотографувати телефоном чи грати в ігри. При цьому їх дивує, що дитина у пошуковій системі може ввести слово, умовно кажучи, “піся”, “сіся”. Яскравий приклад когнітивного дисонансу. Так, батьківський контроль є, але діти набагато розумніші і вони можуть обійти цей контроль. Це як колись ховались відеокасети з кіно +18, але діти їх знаходили.

Тоді що ви порадите батькам, як уберегти дитину від подібної інформації?

Порада для батьків — потрібно проводити час з дітьми. Це найперша і головна порада.

Хоч би яким банальним це не здавалося, але батьки відсутні у житті своїх дітей. Тобто фізично вони начебто присутні: купили дитині одяг та речі, які їй потрібні в житті, нагодували її, поклали спати. Начебто батьківські функції виконані. Насправді для дитини це не дуже важливо. Їй потрібні відчуття, їй потрібні стосунки, їй потрібно бачити, що мама чи тато реально роблять.

Є таке поняття в психології – “мертві батьки”. Їх так відчуває дитина. Бо все, що вони роблять без емоцій – це механіка. Вони діють, як роботи, без почуттів, бо так треба.  Іноді дорослі так говорять про їжу, яка приготовлена без почуття – вона несмачна. Саме тому домашня їжа смачніша, ніж у їдальні чи в кафе. І якщо кухар – маестро, і підходить до процесу приготування з душею, то смак дійсно дивує.

І дитині потрібно це. Іноді батьки починають читати нотації, пояснювати, що добре, а що погано. Але це не діє. Дитина розуміє через почуття і через емоції. Треба показувати власним життям, як треба.

Дорослі колись були дітьми, треба тільки згадати, чого саме не вистачало в дитинстві насправді. Інколи це втрачене розумієш тільки тоді, коли неможливо повернути батьків. 

А якщо зв’язок із дитиною вже втрачений, як його відновити?

Коли до мене приходять батьки, які втратили стосунки з дитиною, перше, на що я звертаю увагу, — на почуття дорослих, чи знають вони себе. Розкажіть про свої почуття дитині. Не думайте, що вона не зрозуміє. Розкажіть, що ви її любите і чому ви занепокоєні чи стурбовані її поведінкою. Розкажіть, як було у вас у дитинстві, що з вами відбувалось, як ви подорослішали. Вона повинна прожити це разом із вами. Хай би як ви ховали скелета в шафі, ваша міміка, ваш тембр голосу скаже за вас. Дитина не знає, чому ви стали таким чи іншим, без вас вона може тільки фантазувати, а це призводить до втрати стосунків. Вона знає тільки ваші факти, “ні” і “так”. А їй потрібно знати “чому так?”, “чому ні?”. Тому що для неї цей світ новий, дитина як чистий папір, що ви туди впишете, те й буде. Якщо не ви це зробите, то вона знайде цю інформацію, а яка вона буде — це питання.

У нас серед колег тривало листування. І найгірший факт, про який я дізнався, що найбільше купують літературу по дитячій психології педофіли. Вона ж, так би мовити, у вільному доступі. Злочинці дізнаються, як маніпулювати та розмовляти з дитиною. А батьки не читають таких книжок.

Як уберегти дитину від насильників на державному та законодавчому рівні? Що можуть зробити експерти і наскільки це буде ефективно, щоб не перетворилося знову на формальне ставлення до проблеми?

Найбільша небезпека в тому, що у педофілів є свої таємні товариства. Там вони обговорюють, як правильно обходити дитячу психіку і як працювати на те, щоб дитина потім мовчала. А ми все боїмося говорити на цю тему, ховаємося, думаємо, що хтось повинен це
робити. Злочинці вже роблять. Ось у чому найбільша небезпека.

І про формальне ставлення – варто навести приклад Великої Британії. У кінці 2018 року у них хотіли ввести комітет кібербезпеки, який би автоматично відслідковував вікову категорію відвідувачів певних сайтів. Але британці не підтримали цю ідею законодавчо, оскільки планувалося, що ця система буде встановлена на всі телефони. Тобто вони це сприйняли як втрату свободи особистого простору. Ті,
хто був проти, сильно акцентували увагу на тому, що за кожною людиною будуть слідкувати, і слова, схожі на “секс” (порно або щось подібне), автоматично запускали би такі програми.

Є поборники моралі, які вважають, що на цю тему не потрібно говорити з дітьми. Як ви можете прокоментувати таке ставлення?

Є деякі досить серйозні організації, які проти сексуальної освіти. Вважають, що це зарано і не відповідає моральним нормам. У сексуальній освіті розмови про секс як акт зводяться до мінімуму – в основному у старших класах і про використання контрацептивів. За статистикою ж у 14 років кожна п’ята дитина вже мала сексуальний досвід, але не знає, як користуватися презервативом.

“Секція сексології та терапії сексуальних розладів” – це український партнерський проєкт і в чому його практична діяльність?

Це громадська організація, яка є структурним підрозділом Спілки психологів та психотерапевтів України. Ця спілка зорганізувалася торік. До неї входять психологи та психотерапевти, які сприяють поширенню сучасних науково-обґрунтованих знань із сексології.  Вже було проведено дві конференції. І друга була присвячена якраз сексуальній освіті в Україні. Ми збираємося провести круглий стіл з залученням міністерств та відомств, які можуть бути зацікавленими в реалізації цього проєкту. Також готові до співпраці з громадськими організаціями. Бо ж фактично ми говоримо про безпеку усього населення та майбутнє країни.

Читайте також: У 2018 році Україну відвідало 60 тис. медичних туристів