Олег Листопад, експерт Всеукраїнського рейтингу «Книжка року», ексклюзивно для GreenPost
Давно підозрював, що жінки – то дикі вовчиці (друзі, я жодного разу не сексист, сильних і драйвових людей поважаю незалежно від статі). Доктор психології Клариса Пінкола Естес підтверджує цю здогадку у книзі «Жінки, що біжать з вовками. Архетип дикої жінки у міфах та легендах». Українську версію роботи Естес цього року видало Yakaboo Publishing. На думку вченої «дикі вовки та дикі жінки мають спільні характеристики: гостроту відчуття, грайливий дух, глибоку відданість. Вони спільні за природою, допитливі, наділені витривалістю і силою».
Книга Естес – одна з тих, які мені довелося оцінювати днями як експерту Всеукраїнського рейтингу «Книжка року». Оцінюються книжки, випущені українськими видавцями. Рейтинг формується вже у двадцять перший раз і цього разу охоплює 920 видань.
Експерти працюють на
волонтерських засадах. Так само не передбачено премій переможцям, але перемогти
у рейтингу – почесно. Минулого року, скажімо, відзнаки вручав особисто
президент України.
Є сім номінацій. Наприклад, «Красне письменство» - це уся
художня література. Я тут авторитетним знавцем себе не вважаю. А ось у стосах
науково-популярних видань риюся з величезним задоволенням. Цього року крім
«Вовчиці» там ще чимало цікавинок про природу людини і людину в природі.
Дослідженню жіночої сутності присвячена ще одна розвідка: «Виживання найгарніших. Наука краси» практикуючої психологині і викладачки Гарвардської школи медицини Ненсі Еткофф. Це спроба пояснити, що змушує нас зазирати у дзеркало, бігти в тренажерні зали та солярії, цікавитися модою. Еткофф детально розглядає кожен елемент людської зовнішності і пояснює, що бачимо ми, і що намагаються розгледіти наші потенційні сексуальні партнери, друзі, роботодавці.
Психологиня безжально розвінчує надмірне захоплення стереотипами краси: «Різка критика тілесних форм породжує націю зсутулених високих дівчат, низьких жінок на шпильках, повних дам, одягнених у траурне, тоненьких жінок, які підпихають собі форми та багатьох інших жінок у бігах. Знищення інстинктивної прив’язаності жінки до її природних форм позбавляє її впевненості. Воно змушує її роздумувати хороша вона чи погана, і засновує її самооцінку на зовнішньому вигляді, а не на сутності».
Просто в яблучко! Скільком моїм знайомим – розумним,
драйвовим, і – красивим! - оці роздуми і сумніви зіпсували смак життя!
А що чоловіки? Поза видавничим фокусом цього року? Ніт! Станіслав Комарек назвав свою книгу скромно: «Чоловік як еволюційна інновація?» За автором це «есеї про чоловічу природу, сексуальність, життєві стратегії та метаморфози маскулінності».
Перегукується з «еволюційною інновацією» Комарека й «Психологією майбутнього» Станіслава Грофа.
Хоча… Обговорювані Грофом проблеми притаманні обом статям. Як і способи їх подолання. Що мене прикро здивувало у книзі – так це відсутність у списку «ліків» спілкування з природою. Музика – є, фізична праця – є, «живлющий фізичний контакт» - є, а природи – нема? Тому у моєму рейтинговому листку Гроф посів одне з останніх місць.
Богослови, філософи і Мати-Природа
Книги «Митрополит Андрей Шептицький і принцип «позитивної сУми» Мирослава Мариновича та «Пошуки. Історія та смисл в релігії» Мірчі Еліаде на перший погляд далекі від екології.
Але зрозуміти філософію Шептицького цікаво з огляду на його активну природоохоронну діяльність. Митрополит був ініціатором створення заповідників на церковних землях, чимало зробив для збереження лісів Карпат. А Еліаде є авторитетом у середовищі екофілософів.
«Мірча Еліаде назвав природні об'єкти, що викликають почуття священного, «ієрофанія» («щось святе, що виявляється або показує себе»). На його думку, будь-яка гора, наприклад, може бути ієрофанією, тобто мати священну силу завдяки владі релігійного сприйняття» - зазначає дослідник екофілософських течій Володимир Борейко.
Дещо заскладно як для мого хлопського розуму. А ось про інші речі Еліаде пише доволі популярно. Наприклад, про полігамію та моногамію пояснює на прикладі птахів.
Даррелл назавжди
Не можу натішитися тим, що «Богдан» видав «Птахи, звірі та родичі» мого улюбленого Джеральда Даррелла з малюнками відомої української анімалістки Марисі Рудської. Не читали? Ні??? Усе киньте і йдіть – на ринок, в магазин, в бібліотеку. Даррелл, Сетон-Томпсон, Гржимек – кращі на мою думку, провідники у світ тварин, світ дикої природи.
Але живе більшість українців сьогодні усе ж у містах. Тому доводиться читати «Криза урбанізму. Чому міста роблять нас нещасними» Річарда Флориди. А може і не треба його читати? Багато порад Флориди правильні, але давно не новина для екосвідомої частини українців. Наприклад, про важливість громадського транспорту. Якось досвід Африки, який часто аналізує містер Річард, не дуже накладається на наші реалії.
А ось укладений нашими земляками довідник «Без паніки! Як вижити, боротися й перемогти під
час бойових дій. Порадник для цивільного населення» усе ще, на жаль, на часі. Там
є й про способи добування води, і про виживання у природі. Хоча більше усе ж –
про виживання серед людей. Чи нелюдей.
Росія й надалі не полишає спроб зруйнувати нашу державу і
наше життя. Боюся, що довідничок буде актуальним ще довго. Хіба що глобальне
руйнування світу, планети, клімату переключить увагу нашого північного сусіда
на проблеми вічної мерзлоти та нашестя голодних білих ведмедів.
До речі, про лід. Йому чимало уваги приділяється у книзі «Історія Землі» Роберта Гейзена.
«Глибина океанів тісно пов’язана із загальним об’ємом
замерзлої води, в тому числі льодовиками, глетчерами та континентальним
крижаним покривом. Це геть просте порівняння: чим більший об’єм замерзлої води
на суходолі, тим нижчим є рівень моря».
Книга Гейзена – з тих, які змушують мій мозок дзижчати, працюючи у режимі найбільшого навантаження, перетравлюючи незвичні дані, факти, узагальнення. Це, кажуть, корисно – запобігає деменціям та альцгеймерам. Тому рекомендую ще пару мозколамних видань: «Велика картина. Осягнути Всесвіт» Шона Керолла та «Велика історія всього» Девіда Крістіана.
Один із засновників Рейтингу Костянтин Родик зазначає, що книги, які хоча би умовно можна віднести до «еко» напрямку, почали вагомо з’являтися в номінаційних списках лише років 3-4 тому. Вочевидь, разом з видимими змінами клімату та попитом на праці, які пояснюють, що відбувається. Наразі це переважно перекладна література. Але розквіт інших жанрів за участі українських авторів дає надію, що і в науково-популярній літературі, в екологічному її сегменті ми зможемо незабаром побачити цікаві книжки – і на конкурсі, і на поличках книгарень.
До речі, а що читаєте Ви?
